AllTownSite

Полтора месяца назад посетил красивейшее место - дендропарк “Тростянец”, находящийся в одноименном селе в Черниговской области. К сожалению, пройти по парку с экскурсоводом не сложилось, поэтому решил восполнить сей пробел в мозгах через интернет.
Оказалось, что это не самая простая задача, т.к. дендропарк “Тростянец”, так называемая, жемчужина садово-паркового искусства, в сети по-людски не представлен. Достаточно легко можно найти восторженные отзывы сравнительно небольшого числа диких и полудиких путешественников и их краткие пересказы услышанного от экскурсоводов в дендропарке. Также встречаются простенькие описания на сайтах турфирм, которые вяло зазывают прокатиться на экскурсию выходного дня.
Мой краткий письменный очтет о поездке и фотоотчет (около 30 фото) “Тростянец - месторождение тишины” смотрите на моем персональном сайте - ZEVS.info
Итак, что все таки удалось нарыть в более-менее пристойном формате…

Тростянецький дендропарк

Дендропарк Тростянець” знаходиться у селі Тростянець Ічнянського району. Його площа 204,4 га, підпорядкований Національній академії наук України.
Парк у Тростянці заснував Іван Михайлович Скоропадський (1804- 1887) у 1830-х роках, - нащадок відомого гетьмана Івана Ілліча Скоропадського (близько 1646-1722). І.І.Скоропадський навчався у Києво-Могилянській академії. Свою політичну кар’єру розпочав у гетьмана Дорошенка, потім перейшов до гетьмана Михайла Ханенка, а згодом до Івана Самойловича. Коли гетьманом став Іван Мазепа виконував при ньому важливі дипломатичні доручення (у 1692 р. їздив до московського царя, у 1703 р. - до запорожців). Обіймав різні посади: чернігівського полкового писаря (1681-1694), генерального бунчукового (1698-1699), генерального осавула (1701-1706), стародубського полковника (1706-1708). Після розриву Мазепи з Москвою опинився на території, яку контролював Петро І. У листопаді 1708 р. гетьманом обрали І.І.Скоропадського. В умовах, які склалися після Полтавської битви (1709 р.), Скоропадський намагався відстоювати права української держави та її населення. Помер невдовзі після створення Малоросійської колегії (1722), яка майже позбавляла гетьмана влади (Крип’якевич, 1992; Пріцак, 1993).
Іван Михайлович Скоропадський народився 12 січня 1805 р. (за старим стилем) в селі Ярославці Глухівського повіту Чернігівської губернії в маєтку його родичів Кочубеїв, де у той час проживала його мати, яка користувалася порадами досвідченого лікаря родини Кочубеїв. Іван Михайлович отримав гарну домашню освіту. У 1825 р. вступив юнкером у Сіверський кінноєгерський полк, а у 1827 р. був переведений до Нарвського гусарського полку. Військова служба не приваблювала його і у 1828 р. він вийшов у відставку. За бажанням матері поступив в управління предводителя дворянства Конотопського повіту. З 1844 по 1848 рр. він був предводителем дворянства Прилуцько-го повіту Полтавської губернії, а з 1848 по 1852 - предводителем дворянства Полтавської губернії.
Коли виникли земські установи, Іван Михайлович узявся за громадські справи, постійно був присутнім на земських зборах і з’їздах мирових суддів. Він був членом Училищної ради, сприяв створенню в Прилуцькому повіті чоловічих та жіночих шкіл, власним коштом допомагав народним вчителям.
Від батька Іван Михайлович успадкував більш як 3000 десятин землі в Чернігівській та Полтавській губерніях, а від матері - близько 2000 десятин в Чернігівській. Значний прибуток він мав від вирощування тютюну, винокуріння, виробництва цукру. Він сприяв покращенню вівчарства, свинарства та скотарства в своїх маєтках, купуючи племінних тварин на кращих заводах Росії, за кордоном, на виставках.
Хутір Тростянець був викуплений у козака І.Хорунжия ще його батьками у 1820 р. (історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область, 1972.) Але І.М.Скоропадський докупив землі навколо нього і збільшив їх з 700 до 2600 десятин.
У 1829 р. Іван Михайлович одружився з Єлизаветою Петрівною Тарновською - родичкою господарів Качанівки. У 1830 р. він поселився з дружиною у батьківському маєтку Григорівка. Вже тоді Скоропадський мріяв про створення парку. Але в Григорівці для цього не було місця і тому він вирішив створити нову садибу у Тростянці. Принагідно зауважимо, що дружина Івана Михайловича не бажала жити у селі, вона приїздила в маєтки лише на літо. Шлюб проіснував тільки 10 років. Але їхні діти залишили по собі добру пам’ять. Донька Єлизавета (1832-1890), в заміжжі Милорадович, була україністкою, щедрим меценатом різних акцій щодо видання українських книжок, створення та підтримки шкіл, бібліотек. У 1873 р. в роки реакції, які настали після 1862 р., пожертвувала 9 тисяч гульденів на створення у Галичині Товариства ім.Шевченка. Син Івана Михайловича та Єлизавети Петрівни Петро (1834-1885) був військовим (брав участь у війні на Кавказі, де відзначився хоробрістю). Після того, як покинув військову службу, багато зробив для ліквідації кріпацтва та займався просвітницькою діяльністю.
Хутір Тростянець Іван Михайлович обрав тому, що він був віддаленим від інших поселень, розташовувався на пересіченій місцевості з ярами, маленьким струмком Тростянець і ставком, невеликими групами багатовікових дубів. На користь Тростянця було й те, що його грунт -глибокий чорнозем - був надзвичайно родючим.
Палац та служби спорудили у 1833 р. За спогадами онука господаря П.Скоропадського, садиба складалася з великого дерев’яного будинку досить оригінального стилю, з приєднаними до нього двома великими баштами, що нагадували готичний стиль. Будинок був старий, зведений з чудової дубової деревини. В ньому були парадні кімнати і лише одна спальня, в якій жив Іван Михайлович. До будинку прилягала велика двоповерхова прибудова, на зразок шотландських замків, також з баштою. Була система коридорів на кожному поверсі, з окремими апартаментами. Біля будинку знаходився великий газон, а ще чотири красиві кам’яні флігелі різних стилів. Один -кухонний, двг для гостей і один великий для службовців, пральні та ін. У флігелях подовгу жили артисти, художники та інші видатні особистості. Зокрема, в Тростянці тривалий час жив відомий художник Микола Миколайович Ге. Згодом у палаці зібрали картинну галерею, яка складалася переважно з краєвидів України, намальованих уродженцем Ічні академіком Петербурзької Академії художеств В.М.Резаковим.
Садиба знаходилася поруч із струмком, на якому якраз навпроти палацу була гребля. Іван Михайлович надбудував її, внаслідок чого утворився Великий ставок, який в подальшому поглибили та значно збільшили. Ще три греблі з шлюзами спорудили упоперек ярів поблизу Тростянця і таким чином створили ставки Куциха, Леб’яжий та Безіменний. (За даними А.Плевако, І.Круподері, М.Шевченка (1927), поглиблення ставка та створення ще двох ставків, землю з яких використали на те, щоб насипати гори, відбулося у 1879 р. Тоді ж Великий став поділено на дві частини і зроблено місток. Цікаво, що вода у Великому ставі, Куцисі та Леб’яжому має один рівень). Садибу з трьох боків оточувала вода.
В яру Богівщина та на 20 десятинах землі, приєднаних до нього у 1834 р., висадили перші насадження. Перевезли з Григорівки ялини та канадські тополі. У 1888 р. деякі з цих дерев ще збереглися і вражали своїми розмірами. На колишніх ланах, схилах ярів та біля ставків були посаджені ялини з Григорівки, окремими групами - берези, липи, клени, дуби, які пересадили з лісу. Більшість цих дерев загинула, збереглося лише декілька.
Незадовільний результат від висаджування самосіву наштовхнув І.М.Скоропадського на думку про необхідність створення власного розсадника. В Богівщині висадили живці канадської та пірамідальної тополь, а також дворічні деревця, привезені з лісів.
У 1836 р. розпочали посадки на іншому від садиби боці ставка. Дерева брали з розсадника. Сосни і тополі розташовували групами, між якими лишали галявини для сінокосу. На цих галявинах висаджували окремі групи рідкісних цінних дерев. На ділянках, віддалених від палацу, розміщували берези, які дуже подобалися Івану Михайловичу, а також дуби, липи, різні види хвойних. У кінці 1830-х років були влаштовані алеї з канадської тополі від кордонів володінь Скоропадського до господарської садиби.
У 1840-х та 1850-х роках площа парку поступово збільшувалася (кожен раз додавали ділянки в 10 і більше десятин, які засаджували деревами). Є дані, що у 1850-х роках проект парку розробляли відомі російські майстри з Петербургу брати Євстигнєєви. Найбільше землі Іван Михайлович додав до парку у 1861 р., яку з трьох боків засадив дворічною сосною, привезеною з лісів.
Велику увагу поиділили розсаднику, що розташовувався в Богівщині. Висівали у ньому дуб, ясен, берест, робінію звичайну, липу, всі види хвойних - переважно сосни та модрини. Тут же вирощували саджанці рідкісних видів дерев, які виписували з вітчизняних та закордонних розсадників.
Лише наприкінці життя Скоропадського Богівщина увійшла в парк, а розсадник було перенесено в інше місце.
Влаштуванню розсадника, оранжерей, теплиць, фруктового саду, вирощуванню багатьох рідкісних видів хвойних сприяв вчений-садівник, уродженець Ельзасу Карл Данилович Шлінглоф, якого у 1857 р. запросив до себе Скоропадський. К.Д.Шлінглоф був головним садівником Тростянця з 1857 р. по 1866 р., але й пізніше він продовжував стежити за створенням парку у Тростянці (К.Д.Шлінглоф працював управителем у Григорівці, яку Скоропадськийпередав одній із своїх доньок, а потім Шлінглоф узяв цей маєток в оренду).
І.М.Скоропадський в кінці 1840-х років почав створювати навколо парку окремі гаї. Особливо активно він займався цим в кінці 1860-х років, коли було завершене розмежування земель. Усього посадили 21 гай розмірами від 2 до 14 десятин (загальна площа - 155 десятин). 13 гаїв засаджені березою, або березою з сосною, 5 - сосною, 2 - канадськими тополями, 1 - ялинами. Назви гаїв - Іванове, Бабусине, Мечеть, Клин, Грицаєве, Лесеве, Керендаси, Ялини, Темні лавки, Прохолода, Вітерець, Михайлівський хутір, Попечительське яйце, Наташине, Петіне, Єльців яр, Лізине, Обіймись і притулись, Тополева альтанка, Катрина могила (Пере-падя, 1980).
Під час першої поїздки до Парижу у 1857 р. Іван Михайлович ознайомився з багатьма парками і зокрема з нещодавно створеним парком Джеймса Ротшильда в Ферре. Його увагу привернув новий метод штучного формування рельєфу.
З 1858 р. в Тростянці почали впроваджувати цей метод. Але К.Д.Шлінглоф створив лише незначні підвищення, які не задовольнили господаря, і Скоропадський особисто взявся за цю справу. Спочатку роботи проводилися напроти садиби на іншому березі ставка. За два роки було вкладено чимало грошей, але краєвид не покращав.
На початку 60-х років Іван Михайлович доручив інженеру М. Скласти план і профілі насипних робіт. Але через рік стала очевидною непридатність проекту. Тоді Скоропадський звернувся до художника-пейзажиста Б., який мешкав у Тростянці. Останній намалював швейцарський ландшафт з різними загостреними пагорбами, які нагадували Альпи. Цей ескіз так сподобався Івану Михайловичу, що він відразу почав насипати за цим проектом справжні гори, дедалі вищі й вищі. Спочатку під насипання гір відвели 5 десятин, але цього здалося мало, і з 1861 р. по 1881 р. насипали підвищення майже на ЗО десятинах. При цьому викорчували або засипали багато цінних великих дерев, зокрема, посаджений ще у 1840-зі роки сосновий гай.
Деякі гори насипали протягом двох років підряд 50 робітників з 20 кінними тачками (за даними А.Плева-ко, І.Круподері, М.Шевченка, 1927) першу гору Мохнату насипано у 1866-1870 рр., Дідову - у 1871-1873, Сторожову - у 1874-1876, Ротонду - у 1877-1879 рр.). Гори насипали виступами із загостреними вершинами, декілька засадили соснами та іншими деревами й кущами. На трьох найвищих горах збудували альтанки але ( на думку П.А.Ко-чубея, 1888), не масштабно з горами, через що вони гарного ефекту не справляли). Спочатку на спорудження гір потрібно було 2000 карбованців щороку, потім 6000, а всього витратили більш як 100 тис. карбованців.
Садивний матеріал у Тростянець закуповували переважно у садовій ус танові Вагнера в Ризі. Протягом певного часу придбали усі види з досить великого каталогу. З 1880 р., коли через старість Скоропадський зменшив обсяги земельних робіт, знову приділили увагу розведенню рідкісних видів дерев з розсадників Регеля і Кессельрінга в Петербурзі, Шоха в Ризі, Крістера в Києві, Васильчикова в Петрівці, Кру з околиць Парижа. Хвойні, привезені з Франції, чудово перенесли умови України. Серед висаджених рослин були й щеплені. І нині, коли минуло понад 100 років, на окремих деревах видно місця з’єднання підщепи з прищепою. Усього видів та форм дерев і кущів налічувалося 574, ялин і ялиць було 51 вид та форма, модрин - 6, сосен - 27, туй - 32, ялівців - 25, дубів - 50, кленів - 60, ясенів - 37, лип - 27, беріз - 16, в’язів - 34, вільх - 9, тополь - 18, гіркокаштанів - 25, верб - 18, горобин - 17. Решта родів налічувала менше 6 видів та форм.
І.М.Скоропадський дуже любив парк. До останнього року свого життя він майже щодня об’їжджав його, був особисто присутнім при пересаджуванні великих дерев на галявини. На пагорбі, насипаному Скоропадським поблизу галявини з листяних та хвойних дерев, поставили мармуровий пам’ятник, замовлений Іваном Михайловичем за кілька років до смерті. Пам’ятник зображує ангела, який правою рукою вказує на небо. На постаменті з одного боку висічено “Ивань Скоропадскій”, а з іншого слова: “Любезньїй прохожій! Садь, вь котором тьігуляешь, посажень мною; он служиль мнь утьшеніемь вь моей жизни. Если тьі замьтишь безпорядокь, ведущй кь уничтоженію его, то скажи обь зтомь хозяину: тьі сдьлаешь доброе дьло”.
І.М.Скоропадський помер 23 лютого 1887 р. (за старим стилем). Оскільки син Івана Михайловича помер раніше, маєток успадкував онук - Павло Скоропадський, особа в історії України досить помітна. Павло Скоропадський народився З травня 1873 року у Вістбадені (Німеччина), де відпочивали його батьки. Дитячі роки провів у Тростянці. У 1886 р. він вступив у Пажеський корпус, який закінчив у чині корнета у 1893 р. і був призначений на службу до Кавалергардського полку. У 1904 р. брав участь у російсько-японській війні. Відзначився хоробрістю і був нагороджений орденами та золотою Георгієвською зброєю.
По закінченні війни став флігель-ад’ютантом Миколи II. Брав участь у Першій світовій війні, отримав нагороди. З 1916 р. - генерал-лейтенант. У березні 1917 році у Києві створили Центральну раду, яку очолили М.Грушевський, С.Єфремов, В.Вінниченко, С.Петлюра та ін. Корпус, яким командував П.Скоропадський, було українізовано (він отримав назву 1-го Українського корпусу). Але зростання авторитету Павла Петровича викликало певні побоювання і у грудні 1917 р. його відправили у відставку.
1 березня 1918 р. до Києва разом з німцями повернулася і Центральна рада. Але вона втратила авторитет в Україні і лишилася без підтримки німців, оскільки не виконала узятих на себе зобов’язань. 29 квітня на з’їзді хліборобів гетьманом всієї України обрали Павла Скоропадського і Центральна рада була усунута від влади. Хоча гетьман і проголосив курс на федерацію з Росією, але мав на увазі конфедеративний зв’язок, оскільки вважав, що Україна повинна мати свій уряд, грошову одиницю, армію, зовнішню політику. Соціалістичні ідеї Скоропадський відкидав. Було докладено чимало зусиль для наведення порядку в Україні. Але гетьману не вдалося об’єднати навколо себе усі національно свідомі сили. У цей час поміщики почали повертати собі маєтки та землю, захоплені раніше селянами. При цьому вони застосовували силові засоби, використовували німецькі підрозділи, карали селян. За таких умов уряд гетьмана не знайшов підтримки у широких верств населення.
У листопаді 1918 р. створили новий орган влади - так звану Директорію, на чолі якої були В.Вінниченко, С.Петлюра та ін. Війська Директорії почали встановлювати владу в Правобережній Україні. 14 грудня гетьман відмовився від своїх повноважень, передав владу Директорії і виїхав до Берліна. Загинув від ран під час бомбардування Мюнхена 16 квітня 1945 р. (Пріцак, 1993).
За часів, коли парк належав П.Скоропадському, у ньому значних змін не відбулося. Відомі садівники, які працювали у парку, - Ілля Янік, Ілларіон Круподеря, Іван Беззуб, Степан Ткачун, Василь Верескун, Ілларіон Висовень (Косаревський, 1964; Перепадя, 1981).
Після встановлення радянської влади парком відав держплемрадгосп “Тростянець”. У 1938 р. його виділили у самостійну установу, підпорядковану Наркомзему УРСР. У 1940 р. парк оголосили державним дендрологічним заповідником, а в 1951 р. передали Центральному ботанічному саду АН УРСР. Нині це самостійна установа НАН України.
Палац не зберігся (зруйнований у 1918 р.). Згодом на його місці побудували санаторій і зараз площа садиби не входить до складу дендропарку. Ще й досі можна побачити два флігелі: одноповерховий та двоповерховий. Не збереглися оранжереї, які знаходилися у плодовому саду в південно-західній частині парку. Можливо, свого часу рослини з них влітку виносили у парк. Альтанок на “горах” також немає. У парку є 4 половецькі баби (одна на Дідовій горі і 3 на берегах Великого ставу) та колона суму (”Розбита надія”). Подібні колони ставили у багатьох парках. З одного боку, це могла бути данина моді, а з іншого - ЇЇ могли встановити як пам’ять про передчасно померлих родичів. Відомостей, коли і з якого приводу вона з’явилася у парку, нами не знайдено, але можна припустити, що Іван Михайлович так увічнив скорботу за своїми сестрами та братом, які померли у віці 16-27 років. Є у парку місток через Великий став, місточок через яр на Мохнатій гірці та інші містки. Кілька років тому поблизу входу у дендропарк встановили пам’ятник його засновнику І.М.Скоропадському (скульптор Володимир Олександрович Філатов).
Свого часу до церкви вела алея з сосни кедрової сибірської, до садиби - ялинова, а від садиби до греблі - гіркокаштанова (Льта, Степунин, 1951). Якщо у 1888 р. у парку росло 574 види та форми, то у 1927 - 202, у 1935 - 197, у 1948 - 383, у 1960 в парку та арборетумі, створення якого розпочато у 1957 р., - 969. У 1960- 1969 рр. у дендропарку - 793 види, а з різновидностями та формами (сортами) - 1155, у 2000 р. на території старовинного парку - 278 видів та форм, а з урахуванням арборетуму в дендропарку - 771. Слід зазначити, що з 278 видів, які ростуть в історичній -частині парку, 144 представлені менш як 10 екземплярами. Це свідчить про необхідність суворого моніторингу таксономічного складу та своєчасних відновлювальних насаджень.
У Тростянці вперше в Лівобережній Україні були випробувані ялиці грецька та Фразера, головчастий тис кістянковий, ялини Алькокка та червона, сосни осиста, скручена, кедрова корейська та Жеффрея, туя гігантська, туйовик поникаючий, болотний кипарис звичайний, клени завитий, голий, пенсільванський та колосистий, аморфа сивувата, береза чорна, каракас китайський, гледичія люта, дуб черепитчастий, липа маньчжурська, в’яз американський, чекалкін горіх го-робинолистий та інші. Багато рослин інтродукованих видів досягли природних розмірів. Тростянець - північна межа поширення в Україні окремих таксонів.
Цікавою особливістю насаджень парку є створення так званих “гніздових” груп, коли декілька рослин одного виду (дуба звичайного, липи серцелистої та американської, тополь білих та сіруватих, кленів гостролистих), висаджених близько одне від одного на галявині, утворюють неначе спільну крону. Інший засіб застосовано до деяких хвойних - туй західної та гігантської, кипарисовиків горіхоплідного та Лавсона, ялиці білої. У солітері цих видів укорінюються нижні гілки (часто і пагони цих гілок), і вони разом з материнським деревом утворюють спільний конус (Рубцов, 1952). Схили невеликих пагорбів засаджені ялівцем козацьким.
Перший план парку у Тростянці наведено в статті П.А.Кочубея (Кочу-бей, 1988)). Видно, що для створення парку обрана пересічена місцевість з перепадом висот 15,5 м (від 147,5 м біля Безіменного ставу до 163 м поблизу західної межі). Крім балки, у якій створено Великий став, є ще балка Богівщина, Куциха.таЄльцівяр. Проте рельєф штучно формувався і найбільша гора - Дідова - має відмітку 182 м, завдяки цьому загальний перепад висот становить 34,5 м.
Як відомо, існує 6 типів садово-паркових ландшафтів: лісові, паркові, регулярні, садові, лучні, альпійські (Рубцов, 1956, 1979). Ділянки із штучно сформованим рельєфом дендропарку Тростянець можна було б віднести до альпійського типу садово-паркового ландшафту. Але особливість Тростянця полягає у тому, що для оформлення гір не використовували каміння, яке звичайно є головним компонентом при формуванні альпійських ландшафтів.
Нині власне у парку (без арборетуму, розсадника та господарської зони) під насадженнями зайнято 114,1 га, галявинами - 42,2 га, ставками - 10,4 га, парковими дорогами - 9,4 га. Як бачимо, на галявини припадає більше третини від площі насаджень. Завдяки цьому значну площу парку можна розглядати як парковий тип садово-паркового ландшафту. Але у даному випадку гайки, розташовані серед галявин, часто мають досить значні площі, в них сформувалися лісові умови. В парку є великі масиви та захисна смуга з сосни уздовж меж, які безумовно слід віднести до лісового типу садово-паркового ландшафту. В більшості українських парків лісовий тип садово-паркового ландшафту створюють листяні дерева, лише у деяких з них, які виникли на базі природних соснових лісів, - хвойні (підкреслимо, що з сосни звичайної формуються світлохвойні лісові ландшафти). У Тростянці, і в цьому його особливість, завдяки широкому використанню ялини європейської, інших видів ялин, а також ялиць, тсуг та псевдотсуг є значні ділянки лісового типу садово-паркового ландшафту, сформованого темнохвойними видами. Лучні ландшафти трапляються на дні балок (зокрема, в балці Куциха). Таким чином, дендропарк Тростянець являє собою переважно складне поєднання паркового і лісовоготипів садово-паркових ландшафтів, та ще й на штучно сформованому рельєфі.
Територія дендропарку розбита на 62 квартали. Масиви й групи, які знаходяться у кожному кварталі, найчастіше складаються з дерев різних видів та віку. Кількісний склад насаджень парку вивчали під час інвентаризацій 1957-1960, 1967-1970, 1980-1983, 1995-1997 рр. За даними останньої інвентаризації, в парку росте 47600 дерев. З них сосен звичайних - 10,2%, ялин європейських - 9,8%, туй західних (різних форм) - 3,6%, модрин європейських - 1,3%, туй гігантських - 1%, кленів гостролистих - 33,6%, в’язів шорстких - 10,3%, лип серцелистих - 6,7%, берез звислих - 2,7%, робіній звичайних - 2%, ліщин звичайних-2%, яворів -1,6%, гіркокаштанів звичайних - 1,6%, дубів звичайних - 1,4%, кленів польових - 1,1%, ясенів звичайних - 1%. Решта видів представлена у кількості менше 1% кожний.
Порівнюючи дані різних інвентаризацій, помічаємо тенденцію до зменшення хвойних в насадженнях як за кількістю стовбурів, так і за запасом. Пояснити це можна старінням дерев. Збільшується частка кленів гостролистих та в’язів шорстких за рахунок самосіву.
Для збереження Тростянецького парку необхідно було розробити методику насаджень, яка б передбачала відновлення первинного таксономічного складу, збереження притаманного дендропарку паркового типу садово-паркового ландшафту, створення нових композицій, які б за художньою виразністю не поступалися попереднім, підтримання певного кількісного співвідношення між головними паркоутворюючими видами.
Таку методику розробили під керівництвом директора дендропарку Олексія Олексійовича Ільєнка. Відновлюють типову для дендропарку та багатьох старовинних парків України ділянку, з самосійними насадженнями переважно листяних видів (молодих та середнього віку), серед яких збереглися декілька старих хвойних та листяних дерев (1).
Вирубали малоцінні насадження на значній площі (ділянки можуть мати розмір близько 0,5 га і більше), щоб майбутні рослини не потрапили під шатро вже існуючих, і створили газон. Але галявина не проглядається з доріжок, оскільки збережено смугу з листяних дерев заввишки 15-20 м (2).
Поряд із старими хвойними деревами (колишньою куртиною) створено щільну смугу з саджанців того ж виду хвойних (при І.М.Скоропадському у Тростянці хвойні часто висаджували смугами, тому і нині використовується такий прийом - найчастіше висаджуються смуги з ялини європейської, але можуть використовуватися й інші види (3).
Тільки-но смуга підросла, біля неї посадили декоративні хвойні та листяні рослини: ті, які, за літературними даними, були колись у парку, або нині представлені старими екземплярами (4).
Коли дерева досягли певних розмірів і відповідно декоративного ефекту, смугу, яка закривала галявину від доріжки, вирубали (5).
Поруч із старими хвойними та листяними деревами, що загинули, вже створені куртини, що взяли на себе їхню функцію в ландшафті. На тлі смуги, яку регулярно проріджували, гарно виглядають декоративні форми. На місці старих дерев - газон з поодинокими насадженнями. Відновлено первинний видовий склад та ландшафтний вигляд, немає проявів ґрунтовтоми (6).
Головними елементами методики, яку можна використати в інших парках, є: вирубування малоцінних дерев на значних площах, насадження молодих рослин не на місці, де колись росли цінні дерева, а поряд, та створення газону там, де загинули дерева. На думку авторів методики, а також з нашої точки зору, це не порушує Флорентійську хартію Міжнародного комітету з історичних садів 1981 р.
Науковий підхід до реконструкції насаджень та наполеглива праця співробітників дендропарку дають змогу милуватися чудовими краєвидами і вселяють надію, що й нащадки матимуть таку можливість.

Источник: Мисливська паланка